Глобализация, сэр!

Sep. 24th, 2017 12:27 pm
vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
Вот тут Вербицкий пишет http://lj.rossia.org/~tiphareth/2096835.html (запрещено цензурой), что на его факультете обсуждается допуск к защите диссертаций не только на русском, но и на английском языке.

Потому что весь научный процесс в международном сообществе ведется на английском и специально переводить свои статьи на русский, чтобы оформить диссертацию математикам лень. Плюс еще наличие соискателей у которых с русским языком вообще плохо. Преподавание на английском у них, как я понял, уже ведется.

Я уже давно писал, в основном во всяких комментариях, что языки имеющие число носителей менее N миллионов обречены, поскольку число носителей недостаточно для того, чтобы поддерживать весь комплекс знаний, необходимых для современной цивилизации.

Я, правда полагал что N пока еще в районе 100 миллионов, и русский язык еще потрепыхается. А вот попытки всяких постсоветских республик энфорсить образование на своих национальных диалектах неизбежно приведет к тому, что образование будет не мирового, а местечкового уровня.

Похоже, что процесс развивается быстрее чем я ожидал, и число жителей России уже ниже критического уровня. Поэтому везде, где в России умеют работать на мировом уровне, русский язык будет вытесняться английским.
morreth: (Default)
[personal profile] morreth

Відвідала оцей захід:



"Нові праві" не можуть без брехні. Протягом того часу, що я встигла записати, поки не сів телефон, пан Едуард Анатолійович Юрченко збрехав принаймні чотири рази у капітальних питаннях своєї лекції та безліч разів пересмикнув у дрібницях.

Він збрехав, що в країнах, де дозволені гей-шлюби, зростає рівень абортів. Ні, пане, Юрченко, в Данії та Нідерландах він складає наразі 12 на 1000 жінок, і це менше навіть в тих країнах, де аборт заборонений. Польща, як і ми, серед лідерів - 43 аборти на 1000 жінок. На хвіст: також Данія та Голандія утримують найнижчий рівень підліткових вагітностей.
http://ec.europa.eu/…/statis…/index.php/Fertility_statistics

Він збрехав, що українці дивилися на шлюб як на дещо сакральне, а на розлучення - як на дещо неможливе. Ні, для українців шлюб був насамперед угодою, яку обидві сторони були вільні розірвати, і це було дуже просто зробити: прийти до судді з розлучним листом та зареєструвати факт розлучення у судових книгах. Лише з початком московської окупації у 18-му столітті розлучення ускладнили до майже повного унеможливлення, і це ул цілком ініціатива Московського синоду.
http://dspace.nbuv.gov.ua/…/123456789/24686/04-Petrenko.pdf…

Він набрехав, що в родині людина почувається захищеною. Неправда: багато українок страждає від сімейного насильства.
http://zib.com.ua/…/121850-ukrainci_vvazhayut_simeyne_nasil…

Він набрехав про гендерну теорію та гендерні експертизи підручників. Він таке верз, що мені вже несила було мовчати.

Мені було соромно дивитися, як доросла освічена людина таке верзе. Як там у Сей-Сьонагон, "Коли за чуже бере сором"?

Але мені було також і страшно. Бо більшість слухачів складали дітлахи років 18-20, яким дуже легко замилити очі. А той відкат "вправо", який зараз спостерігається по всьому світу -- це не більш ніж реванш покоління бебі-бумерів, ностальгія 60-літніх за часами, коли в них хрін стояв, трава була зеленіша, а баби цицькатіші. І нема чого їм протиставити, бо нас, 70-ників, тупо менше, а 60-ків ще менше, трикляте відлуння війни. І наші діти - наймалочисельніша генерація. І я бачу, як мертва рука Другої Світової простягається до них та тягне у могилу. Бо той запит на "традиційність, "силу", "родину", "кров та почву" -- він сформований стариганами, які вже однією ногою в могилі, і хочуть, щоб їм там було не дуже нудно.

Троха про хіджаб

Sep. 23rd, 2017 09:56 am
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Особисто я обстоюю право кожної людини маніфестувати свою релігійну ідентичність.  До того ж, хустка на голові може бути просто хусткою на голові, а хустка на обличчі - захистом від сонця, пилу та комах.

Але є два нюанси.

Перше - власне в Корані немає заклику закривати обличчя й волосся. Йдеться про закривання одежею тіла і власне грудей. Волосся, обличчя, ще й пучки рук - то вже типове перегинання палки, як у євреїв з окремим посудом для м'ясного та молочного, а в наших предків (а зараз ще в декого зі старовірів)  - з окремим посудом для пісного та скоромного. Тобто, "візьмемо з Писання існуючу заборону, та ще й накрутимо зверху купу своїх, щоб аж крехтіти під вагою благочестя".

Звісно, з таким підходом хутенько забувається про головні засади релігії: любов до ближнього, милосердя, оце все. Бо нема ж коли про це дбати, якщо пильнуєш, в кого як зав'язна хустка, чи достатньо щільно, чи ні. Якщо в Корані сказано, що "Аллах зганьбить" безчесну жінку - то це значить, що ми, класні пацани з якогось "Карфагену", маємо право призначити "безчесною" будь-яку жінку на наш смак і цькувати  аж до смерті.

Вимога закривати тіло перетворилася на вимогу закривати волосся, бо волосся в античності та в Середньовіччі було сексуальним фетишем. Апостол Павло саме тому вимагає від жінок закривати волосся, і надає ще одне обгрунтування для цього:  як маніфестацію влади над жінкою чоловіка (тому у християнських країнах довгий час дівчата ходили простоволосі, в той час як заміжні жінки накривалися: це було власне знаком, яка з жінок є вільною для шлюбних пропозицій).

Але в наші дні будувати свою поведінку на тому, що для когось твоє тіло є сексуальним фетишем - це все одно що віддавати своє тіло натовпу на поталу. Нехай фетишист тримає себе в руках. Нехай суспільство трошки менш поблажливо ставиться до нього. Якщо імами, які торочать, ніби непокрита жінка - то ласий кусень м'яса, а чоловік - то собака, мають рацію, то саме чоловікам треба вдягати суворі намордники та якісь аналоги поясів цноти, бажано з шипами всередині, аби вчилися контролювати себе. Якщо ти скажений собака, а не гомо сапієнс сапієнс, то й місце тобі в залізному вольєрі, а не серед людей.  

Мусульманки часто кажуть, що, вдягши хіджаб, або навіть хімар, нікаб чи бурку, вони почуваються вільними від чоловічих поглядів, що хіджаб захищає від сексуальної об'єктивації. Але я вважаю це самооманою. Чоловіки об'єктивують жінок незалежно від того, що жінки носять. Об'єктивація це не про жіноче тіло, а про чоловічий погляд на нього - погляд як на річ, що належить комусь із них, і має бути певним чином  упакована та маркована. Чоловік, якого привчили дивитися на жінку як на річ, залишається небезпечним для жінок, хоч би ті загорталися в дванадцять шарів одягу, як японки епохи Хейан.

ПОВЕДІНКА ЧОЛОВІКА ЗАЛЕЖИТЬ ЛИШЕ ВІД БАЖАННЯ ЧОЛОВІКА. А хіджаб частенько - маніфестація права чоловіка на безвідповідальність. "Я ношу хіджаб, бо вважаю чоловіків діточками, що не здатні контролювати себе при виді мого волосся" - тк перекладаються на людську мову чиленні апології хіджабу від жінок.

До чого така апологія призводить? Гаразд, накрили волосся - тепер в чоловіка вскакує шишка вже не на волосся, а на губи. Тоді вдягнемо нікаб, щоб закрити й губи. Добре, в статевозрілих діточок шишка вскакує при вигляді очей та вій. Натягнемо бурку й чачван. Тоді здоровенна дитинка пускатиме слюні на витвір своєї уяви - як же ж цій білолашній дитинці зарадити? О, є вихід: запхаємо жінку за кам'яні стіни, заборонимо показуватися на вулиці без супроводу, в навіть у домі виділимо для неї окремі приміщення, щоб сиділа там, як заразна.

Плавали, знаємо, бачили все це лайно в Середній Азії, куди воно знов повертається, бачимо зараз в Саудівській Аравії, Афганістані, Ірані. Не хочу цього в Україні. Не хочу для кримських татарок та імігранток з Росії, де почалося справжнє полювання на жінок, які не хочуть назад у реставроване Кадировим середньовіччя.  Не хочу такого поряд з собою.

І ми плавно приходимо до другої причини - чого я, власне, проти хіджабу.

Примус.

Гаразд, Аміна Окуєва носить хіджаб добровільно, її ніхто не змушує. Але іранських та саудівських жінок змушують під страхом кримінального покарання. Сирійських та єгипетських - під страхом суспільного осуду. В Афганістані та Пакістані де-юре хіджаб не є обов'язковим, але де-факто жінку, яка не накриває голови, або носить "надто вільний" варіант (а дехто з афганців і нікаб вважає чимось на кшталт міні-спідниці) можуть побити і навіть убити.

Поки примус є - є й сумнів, що та чи інша жінка носить хіджаб добровільно, а не тому, що на неї тиснуть родина чи спільнота. Лише коли примусові шлюби, "убивства честі", цькування жінок відійдуть у минуле, я повірю у цілковиту добровільність хіджабу.



Так, я знаю, що на картинці - хлоп з племені туарегів. Це провокація, мвахаха!

Don't teach students hard way first

Sep. 23rd, 2017 09:52 am
vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
http://varianceexplained.org/r/teach-hard-way/

Вот потребовалось дожить до 2017 года, чтобы это было написано и опубликовано.
Хотя что-то подобное [livejournal.com profile] ailev говорил еще когда я у него работал. Лет двадцать назад.

Тогда я не нашел его аргументы убедительными. Он говорил что учить водить надо на машине с автоматической коробкой передач, в смысле сначала научить перемещаться в потоке дорожного движения, а потом уже учить управлять машиной.

В реальном мире это как-то не очень работает. Поэтому учиться водить машину лучше на ручной коробке - потом сядешь за автоматическую и поедешь, а наоборот - придется переучиваться. Поэтому будущие моряки (во всяком случае там, где это могут себе позволить), проходят практику на паруснике.

Почему в виртуальном мире это не так?

А вот именно потому что он виртуальный. В реальном мире ты испытываешь ощущение победы от самого факта что тебе это удалось. Автомобиль он осязаемый, и когда он движется повинуясь легким движениям твоих рук, ты понимаешь что чего-то достиг.

Работая с парусами ты оказывешься ближе к стихии, чем передвигая ручку машинного телеграфа в защищенной рубке. Телесных ощущений больше. Ветер в лицо, тонкие перты под ногами, непослушная парусина. И ты все это побеждаешь.

А в виртуальном мире наоборот. Вот были буковки на экране, вот чего-то задвигалось и получилась еще какая-то циферка. Ну и что?

А вот если эта циферка как-то соотносится с реальным миром, вызывает какие-то эмоции, тогда дело другое. Тогда это приносит положительное подкрепление. Поэтому автор статьи по ссылке предлагает начинать с наиболее высокоуровневых и быстрых средств решения реальных задач. Именно для того, чтобы дать учащимся эмоциональнй фидбек.

Этот метод конечно, имеет тот же недостаток, что и обучение вождению на АКПП - потом, если понадобится пойти дальше, придется переучиваться. Придется докапываться как устроены внутри те функции, которыми привык уже пользоваться как неделимыми элементарными операциями, переписывать их по-своему. Но тогда они уже станут элементами твоего мира, и ощущение "я понял как оно работает" будет вызывать положительные эмоции. Правда, оно вызывает положительные эмоции хорошо если у одного человека из 10. Остальные останутся на уровне stackoverflow, и будут считать что «муфлон» гораздо доходчивее «верблюда». Но они и при традиционном способе обучения на этом уровне останутся.
vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
Оказывается, огнестрельное оружие с кривым стволом, чтобы стрелять из-за угла из укрытия, реально разрабатвалось.

Это в связи с открытием памятника Калашникову я полез посмотреть на работы других советских оружейников той же эпохи. И выяснил что Николай Федорович Макаров, известный как автор пистолета, занимался в том числе и этим.

А вообще вот кто у нас заслуживает памятника куда больше, чем Калашников.

Потому что Макаров создавал не только пушки и ракетные комплексы, но еще и губозакаточную машинку для консервирования и способ герметизации стеклянных банок с помощью стеклянной крышки и пружинной скобы (видимо жена известного оружейника была большой любительницей домашнего консервирования).

Хотя по большому счету по таланту оружейников военного поколения я бы распределил следующим образом

1. Судаев. Жалко что рано умер. Но ППС-43 был гениальной машиной.
2. Стечкин. Поражает разнообразием своего творчества, а также тем что уже в наше время, в самом конце 90-х, занимался созданием такого вида оружия, как револьверы.
Кстати, по-моему совершенно зря вояки в 70-е годы предпочли модификацию Калашникова под патрон 5.6 перевооружению на стечкинский автомат.
3. Макаров. Хотя тот больше не по стрелковке, а по авиационным пушкам и ЗРК.
И только на 4 месте "сам Калашников".

Вот куда в этом списке Драгунова поместить не знаю. Что-то меня его Кедры не очень впечатлили, а кроме них он только винтовки делал, преимущественно для спортивной стрельбы. Хотя, похоже, Кедр тоже штука интересная. Только вот Кедр сделан в 91 году, опытным конструктором, проработавшим в оружейке полвека, А ППС-43 - тридцатилетним начинающим конструктором, по результатам года доработок в условиях блокады.

Троха про Брата-2

Sep. 21st, 2017 01:11 pm
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Як то кажуть - музикою навіяло.

У 2000 чи 2001 році, я вже точно не скажу (Кінн, коли були Ангмарські війни?) ми з покійним Олексієм Свиридовим їхали до Москви електричкою з Хотьково (саме з тих Ангмарських) та обговорювали межи собою "Брат-2".

Мені тоді фільм подобався. У мене був "Імперський" період, я читала "На чужом пиру" та "Ордусь" Рибакова, "Посмотри в глаза чудовищ" Лазарчука з Успенським, і навіть, прости Господи, Лук'янена. І докупи з тим читвом пішли "Истребители" того самого Свиридова - як хоробрі російські пілоти потай воюють з НАТОвцями в Сербії. За братушек-слов'ян.

Отже, я поділилася з ним своїм захватом від "Брата-2", а він почав лаяти це кіно на всі корки.

Його зауваження були цілком справедливі. Фільма шовіністична, імперіалістична та морально деградантська.

Але, заперечила я, ти ж сам написав таку книгу, де хоробрі росіяни побивають жалюгідних америкосів та англікосів заради братушек-слов'ян. Тобто, це не був закид - саме завдяки цій книзі я вважала його однодумцем-імперцем, книга мені дуже подобалась, і я була вражена просто в самісіньку печінку, дізнавшися, що ніяким однодумцем він не є, а книгу написав, власне, для грошей.

Ні, я не думаю, що він, якби не помер, був "Кримнашем".

Але, здається мені, він так і не побачив би жодного зв'язку між істерією "Кримнашу" та своїми "Истребителями".

Моралі не буде. 


vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
Вот интересно, как могло бы измениться развитие событий при Аустерлице, при условии если бы изменилось знание одного человека - Кутузова.

В реальности Ясмины Кутузов возвращается из опалы командовать армией в Австрии не из своего поместья в Горошках, а из посольства в Империю Моголов, где помимо всего прочего обменивался с тамошними военачальниками боевым опытом. Большая часть офицеров Ясмины, в том числе и европейцев по происхождению, опыта европейской войны не имеют.
Ну разве что Эммет, но какой из него военачальник. Они все с самого начала делали карьеру в Индии (в отличие, кстати, от своего основного противника - Ост-Индской Компании, в армии которой служат офицеры Королевской Армии. Которые воюют сегодня в Нидерландах, завтра в Северной Америке, послезавтра в Ирландии, потом опять в Индии).

Поэтому опыт полководца воевавшего на разных европейских фронтах - и с турками, и с поляками, и с французами, им будет интересен. А ему интересна совершенно необычная тактика имперских войск во всех войнах Ясмины, начиная с Джайпура. Тем более при нем там еще Федя Толстой, который в этой реальности явно будет не "Американец". А этому авантюристу интересно вообще все. Если в нашей реальности он одним из первых в России поднимался на воздушном шаре, то там он явно и на самолете полетать исхитрится.

Но вернувшись в Россию буквально накануне выдвижения армии в Австрию, он явно не успеет сделать ничего. Никаких нововведений в области ни логистики, ни в области подготовки личного состава, я уж не говорю о закупках вооружения и снабжения или заказе ранее не существовавших в русской армии вещей вроде полевых кухонь.

Переиграть или предотвратить сражение при Ульме пожалуй, не удастся.

Просто не успеть. Если бы в Европе к тому моменту уже был телеграф, можно было бы подкинуть кое-какие сведения о реальном положении французов в качестве собранных русской разведкой разведданных и таким образом затянуть сражение на те две недели, которые потребуются для подхода русской армии. Но такой возможности у Кутузова нет.

При Мэрбахе и Холлабруне пожалуй тоже мало что можно изменить.

Соотвественно вариантов два - либо несмотря на давление двух императоров отступать на соединение с Бугсгевденом, либо попытаться за счет каких-то тактических приемов минимизировать ущерб от поражения и превратить Аустерлиц в еще одно арьергардное сражение. Ну то есть примерно так как 7 лет спустя при Бородино.

Похоже, что с точки зрения сюжета это самый выигрышный вариант. Чтобы принципиальных изменений хода войны не было, но вместо 20 тысяч потерь потерять тысяч 5-7. То есть получить 12-15 тысяч обстрелянных ветеранов.

Хотя, конечно, Аустерлиц можно и выиграть. При численном превосходстве двойном
превосходстве в артиллерии нужно чтобы в голове у полководца была единственная извилина и та - след от короны. Но вот именно таких полководцев под Аустерлицем было два. Если удастся каким-то образом их оттереть от реального командования, то может и получиться. Вопрос в том что у Наполеона есть под рукой еще одна такая же армия. Под Ульмом у него было 150 тысяч, и потерь он там понес всего ничего.

Поэтому по идее даже проигрыш Наполеона под Аустерлицем может привести к дальнейшему развитию событий, заканчивающемуся тем же самым Тильзитским миром. (который вообще-то Ясмине позарез нужен, как удобный случай перехватить поставки железа и канатов в Англию и добиться исключения для своей Империи из Навигационного Акта. Но Кутузову-то это пофигу).

Вот что вероятнее в такой ситуации - управляемая катастрофа - в смысле хрен с ней с победой, но не дать этим венценосным идиотам угробить солдат, или бесполезная победа - в смысле сначала победил(убедил) собственного и союзного императоров, потом разгромил императора вражеского, а потом убедился, что все равно австрийцы все протоптали. Тем более что после такой победы новая опала весьма вероятна, и тогда он как и в нашей истории поедет губернатором в Киев, а войсками в 1806-1807 годах в Пруссии будет все равно командовать Беннигсен.

Но это тогда альтернативный ход зимней кампании 1805-1806 годов и альтернативный Пресбургский мир выписывать придется. А у меня все же альтернативная история Индии, а не Австро-Венгрии.

Умерла бабушка

Sep. 20th, 2017 10:13 am
vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
Сегодня, 20 сентября 2017 года умерла моя бабушка, Валентина Георгиевна Репина.
Она прожила чуть больше 90 лет.

Шана това!

Sep. 20th, 2017 09:55 am
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
(Героям шана)



morreth: (Default)
[personal profile] morreth

Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.

 

Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.

 

Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?


 

Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.

 

Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.

 

Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.

(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).

 

Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.

Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести.  Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на «посадити трьох друзів».

Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.

 

Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.

Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все «грузинське диво» ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.

Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.

Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця «антикорупційна» коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить природі кози, себто Міхо. Але це суперечить самій природі корупційних скандалів, коли одна порушена корупційна схема призводить до «ефекту доміно» та викриття інших, бо ніхто ж не такий лох, щоб, бувши відтисненим від кормушки, мовчати в тряпочку.    

Отже Міхо зробив свою справу та допоміг «підірвати» Коломойського. І зробився… не те щоб непотрібним, знайшли б йому врешті якийсь вжиток… Незручним. Як і інші варяги: Згуладзе, Балчун, Супрун. Його, зрештою, покликали в країну, щоб він робив ім’я Порошенкові, а не собі, то що він там собі надумав?

 Деякі мудрі Сократи кажуть, що готувалася операція «преємник» з Міхо в головній ролі, але Міхо через свій темперамент все обісрав собі й людям. Якщо правда – то осьо й красна ціна Міхеїлові Ніколозовичу та його реформаторству.

 

А ТЕПЕР НАЙГОЛОВНІШЕ.

Наразі вся наша політична илітка поділяється на три великі групи «за інтересами». Перша – це ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться у Росії. Це велика купа людей із великим впливом в уряді. Не будемо зараз кидатися словами «вороги», просто зазначимо, що бізнес-інтереси цих людей пов’язані з відверто ворожою державою. До цієї групи належать Фірташ, Ахметов, Льовочкін, та загалом більшість ригів та опів, які є тими ж самими ригами, навіть не дуже перефарбованими. До речі, ця група дуже добре засвоїла патріотичну риторику, і, як показала історія з блокадою Донбасу (яка призвела до зростання імпорту вугілля з Росії – і прибутків тих, хто на цьому нажився - у півтора рази), може дуже вдало використовувати патріотичні настрої.

Друга – ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться в Україні та на Заході. Це не значить, що вони наші друзі. Це значить що вони не зацікавлені у тотальному зубожінні українського народу, бо нема кому буде купувати ті цукерки. Але це ще не значить, що вони зацікавлені в процвітанні українського народу. Вони зацікавлені, як і перша група, лише у власному процвітанні, просто для першої групи наявність українського народу взагалі не є принциповою, навіть на свої виробництва вони можуть завезти в’єтнамців. Але у якості покупців товару в’єтнамців вже не імпортуєш, тому друга група інколи щось корисне для України готова робити.

І третя група – це люди, в яких бізнес-активів або нема взагалі, або вони є мізерними. Головний актив цих людей – це близькість до владних структур та можливість утворювати корупційні схеми. Зрештою, цей контінгент продається першим, або другим. Бо власне для того і йде у владу – продатися. Це Юля, це Ляшко, це дехто з депутатів останнього «призиву», які потрапили у ВР як майданівці та комбати.

Ви правильно здогадалися, Міхо належить до третьої групи.

І тепер ми повернемося до корінного питання: чого саме ПОП реагує на Міхо спинним мозком та первинними рефлексами?

Бо добре це знає: Міхо не проводир самостійної політики, він приїхав продаватися.

І якщо ПОП його не купить – а він не купить! – то хто?

Власне, в Україні є лише одна альтернативна сила.  Як я сказала вище, ця сила добре навчилась використовувати патріотичну риторику у власних інтересах. То що перешкодить їй використати у власних інтересах реформаторську риторику Міхо?

Власне, ніщо.

Оцього і треба боятися: що Міхо підвезе нам москаля, у найбуквальнішому сенсі сього слова.                                                                                                                                                                    

Silver

Sep. 18th, 2017 07:18 pm
chuka_lis: (Default)
[personal profile] chuka_lis

We all want to believe our fancy silverware sets are pure silver, however, that’s not always the case, unfortunately. 
In the category of silverware, one common marking you will see is International Silver Co. International is the company name, but whenever they use this marking, it’s not actually sterling silver. It’s silver plated, and mostly worthless. When they made sterling silver, or 92.5% pure silver, they marked it International Sterling.
Sterling is a legally binding term. If they use the word sterling, it must be 92.5% pure silver, and not plated. An item marked silver, contrary to popular belief, does not mean pure or solid silver, it simply means that it contains some silver, and it doesn’t need to contain much. Silver plating has next to no cash value as it cost far more to remove and process it than it’s worth.

Another common marking in silverware is W.M. Rogers or Rogers and Son. William Rogers pioneered the silver plating process and made a lot of silverware sets. They did make some in sterling silver, but these all say sterling in addition to the manufaturer name. If a piece of silverware says sterling, you can be sure it’s 92.5% silver, and we most certainly buy it at the kiosk.

If you are unsure whether or not your silver items are plated or not, there are specific markings that will help you be more certain. Silver jewelry may say sterling, but more often it will say 925. As we discussed before, sterling silver is 92.5% pure silver, and thus, these marks have the same meaning. Another common marking is coin, or 900 which stands for “coin silver.” US silver coins are made with 90.0% silver, so the 900 marking means the same thing. Many silver pocket watches are made with coin silver and we buy coin silver at The Kiosk all the time.

Just by knowing these markings (sterling, coin, 925, and 900), you’ll be able to identify almost all of the silver items that you’re likely to come across in the USA. There are older markings for silverware and jewelry, and they differ based on where in the world they were made, and when.

Овсяное печенье

Sep. 18th, 2017 12:48 pm
chuka_lis: (Default)
[personal profile] chuka_lis
Растереть (размешать) 1.5 стакана сахара (можно коричневый),
200 грамма сливочного масла,
2 яйца
2 ч.л. ванильного экстракта.
1 ч.л пищевой соды
Вмешать туда же:
2 стакана муки
и, затем,
3 стакана овсянки ( rolled oats).
Можно добавить рублные орехи или изюм- по вкусу, примерно 3\4 стакана.
Выкладывать ложкой (или отщипывать смазанными маслом руками) на смазанный противень (или покрытый пергаментной бумагой, что лучше),  шарики теста размером  с грецкий орех,  на расстоянии друг от друга.
Печь +350 Ф минут 15.
Выход: 40-50 печенек
morreth: (Default)
[personal profile] morreth



Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.

Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?

Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.

(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)

Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.

Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.

Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?

Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.

Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.

Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.

Отакі пироги.

chuka_lis: (Default)
[personal profile] chuka_lis
Одна из причин  возросшего количества зависимостей от обезболивающих наркотических веществ- то, что распространению именно такого подхода к "лечению" (более дешевые лекарства для начала, отказ оплачивать более дорогие лекарства, или более дорогое, новое или "рисковое" лечение, или более выскоий ко-пей на лекарства "не из списка" страховой компании, которые ряд больных себе не может позволить) способствует страховая медицина (в том виде в котором она в США, во всяком случае).
Разумеется, обезболивающие прописываются, когда медицина в целом (или конкретный врач) бессильна решить проблему и убрать причину болей или болезни (вылечить). 
Когда обезболить видится наиболее эффективным способом вернуть функциональность или качество жизни на уровень приблизительно  как  до болезни.
Это устраивает на первых порах почти всех, кроме некоторых ушлых больных, которые хотят вылечиться.
Довольно часто, опиоидные обезболивающие назначают при серьезных и хронических заболеваниях\ повреждениях.
Это просиходит в 90% случаев назначения опиоидных обезболивающих.
Конечно, есть современная тенденция говорить о том, что препараты вроде оксикодона, бупреморфина итп, "плохо" помогают, например,  при невралгиях, болях в  спине или мигрени, особенно срустя время, и если это сильная боль является хронической, так что вроде бы "нет особой нужды" прописывать опиоидные препараты. Что здоровее и безопасней испрользовать ибупрофен и тайленол.
Правда, я подозреваю, так говорят те, кто особо этих сильных хронических болей не испытывал и не пытался себе их купировать, например, рекомендуемым тайленолом.
 Вполне показательно написано, почему  происходит  учащение опиоидных зависимостей у больных, здесь:
https://www.nytimes.com/2017/09/17/health/opioid-painkillers-insurance-companies.html
И, на мой взгляд,  "силовое" решение ( уменьшить количество,  запретить, ограничить доступ к обезбаливающем, сделать посещения врача для получения рецепта более частыми, баночки с лекарством только на неделю, "строжить" врачей, чтобы они пореже выписывали  обезбаливающие,  у которых может быть побочный эффект формирования зависимости) будет приводить именно к тому, что больше страдать и мучаться будут пациенты, которые  попадут в безвыходное положение.
Выбор у них и так не большой, надо сказать.
Это зависимость не только от наркотических веществ, это круговая условная зависмость- пациента от болезни и от врача, врача от страховой компании и "правил", и финансовая зависимость всех.
Наиболее уязвимое звено этой зависимости, как ни смотри, как ни крути- это больной.

Petit point

Sep. 16th, 2017 11:31 pm
chuka_lis: (Default)
[personal profile] chuka_lis
This is the way  to do petit point by Alice Wofford.
It is a truly beautiful technique but has somewhat gone out of style.
1. Pick a smooth piece of china. Box tops, plaques and large jewelry pieces work the best.  Anything with a dip or embossing will not work well.
 
2. Cover the china with nylon net (very fine net works the best) or underlay or vellum  I think they call it bridal illusion. Pull the net tightly over your piece and secure tightly. I twist the net on the back side of the china and use either a rubber band or a needle and thread and secure it so it doesn't slip. I also wrap the thread around the net several times to be sure it won't slip. The netting making the pattern
 
3.  Using any size deerfoot stippler brush cover the net with paint. Use white matt paint mixed with water based medium and thinned just enough that you can pounce it with a sponge without leaving an orange peal skin, then cover with the stippler cover the
net. A short bristled brush works best if you don't have a deerfoot stippler. Apply the paint thinly. Let dry 15 minutes. Test to see if set. (
I like to have a test piece so I don't mess up the piece I'm working on) If set, remove the net, carefully so as not to disturb the paint, you should be able to start at one corner and just lift the net up off your piece. If paint comes off, you have applied it too thick, wipe off or rinse off under water and start again. Be sure your net is good and dry if you start over. The paint should look even when the net is removed. Do not touch the paint with your fingers as the moisture in your hands will remove the paint.
 
4. Fire at 017.
 
5. After the piece is cool, lightly sand your piece and  use matt paints for a very dull finish or use regular china paints for some shine to the piece.
 
6. Fire at 018. to be sure to get the dull finish.
 
You can also use Vellum, but most people don't have that but do have white matt so use that.  And you can use your regular painting medium but it takes forever to dry.... unless you are using a closed medium... so it messes up much easier.
 
I recommended using a stippler because the netting will cut the hair of a good brush...why ruin a good one?  And you leave more of a line if you "paint" the matt on instead of stipple it.  You can pounce it on with the sponge, but it is a little harder to make certain it is smooth this way
with the netting.
 
For my personal preference I like to use my regular paint over the matt for contrast.  But that is my preference.  Use what you like best

China, small things

Sep. 16th, 2017 11:09 pm
chuka_lis: (Default)
[personal profile] chuka_lis
English Orange color is good  for pumpkins and just about everything else orange. It's a good color that can be fire hot.
Also you may try a light yellow-orange color mixed with a tad of pure mid-red ....about the amount of red that will almost stick to one hair on a brush. Add more red until you get what you like.......not orange red or purplish red. You can also fire your yellow-orange color then apply thin washes of the red.  Most of us have tried and failed......or have repeated applications of mixes to get a nice color.

Color coalport is a very light mild green or there is a  coalport blue.


The  Forget me not brush also called a berry brush - it is basically a pointed short round brush

In the box are some paints from W.A. Maurer of Council Bluffs and some of Fry's Medium.  These supplies are from 1925 and the medium is still liquid and not thickened...which is amazing...

Barbara Ramsey-Snow's book "All About Peonies"

The round blue brush holder (10 inches around and 11 inches high. It has a blue screw on lid with a cord for holding. When opened there is a round knob attached to another cylinder half the length of the outside container. It can be pulled out and set on a table. It holds lots of brushes standing up) is convenient,  but the _triangular chip holders_ like Toastidos or other chips come in and they are not rough around the edges. They have a small plastic top but it work well. Some of  students that carry their brushes back and forth use a hot ice pick to make holes in the sides of the container and run small ropes through them for a handle.  They hold just as much and are just as durable. Also try some of the decorative painting suppliers ( Michaels. Hobby Lobby or JoAnne's).

 
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Знйдене рік тому, але втрачене. Заберу сюди, абине втратити знов.

Что не так с "Последним кольценосцем"

 

Read more... )

Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.

Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.

В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?

Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!

И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?

Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?

Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а значит - неизбежные войны. Агрессивные войны.

Мордор с реальной промышленной революцией получился бы ну просто офигенно похож на толкеновский Мордор. И гнев отсталых окрестных стран на такой Мордор был бы справедлив, как гнев туземцев на англичан, голланцев и прочих колонизаторов.

А это уже резко противоречт творческому зпмыслу Еськова. Каковой состоит вовсе не в том, чтобы "представить себе мир Средиземья таким же реальным, как наш". А в том, чтобы оправдать Мордор, как бы для этого ни пришлось изнасиловать канон. Поэтому Еськов забивает на экономику и придумывает заговор сионских мудрецов магов.

Не верите? Ну, вот вам еще один момент как иллюстрация. Итак, у Еськова ради пущего реализму и орки и тролли - просто люди, кочевники и горцы.

Но вот эльфы у него - эльфы. Почему? В рамках того же реализма их нетрудно представить просто еще одной расой людей - магически продвинутой, долгоживущей, евгенически прокачанной, но расой людей. Это нисколько не повредило бы сюжету - то же самое протаскиваем Палантир в Лориен, другой кидаем в Ородруин, ну какая разница, какой формы уши у клопоели, если уж орков и троллей записали в люди?

Для сюжета никакой, для идеологии - огромная: главный враг, гад за гадом, должен быть нелюдем, чтоб его не жалко было.

Собственно, поэтому у Толкиена орки - нелюди.

То есть, Еськов нигде не улучшил ситуацию по сравнению с оригиналом в пользу реализма. С реализмом он поступает так же, как и с каноном: где можно - использует аккуратно, где нельзя - отрезает куски квадратной формы, пинками загоняет в круглые дырки и говорит, что так и было.

Вот например: я задался вопросом, почему в мире Еськова существует Валинор, но почему-то "никогда не существовало" Нуменора.

(И тогда вопрос, кем же основаны Умбар, Пеларгир и собственно Гондор?)

У этого вопроса на самом деле есть четкий ответ: Нуменор выпилен потому, что он самим своим существование мобрушивал идею "прогрессивного Мордора" - если у людей и без Мордора была великая империя со стальными кораблями и огнестрелом, то рушится  концепт "свет с востока для вшивого застойного Запада".

Зачем же Еськов все это делает?

Затем, что у него все подчинено единой идее. И эта идея - даже не показать Мордор белым и пушистым (Мордор Еськову вообще мало интересен, несмотря на все декларации, там действия почти и нет).

Эта идея - показать Запад злым и страшным. Источником всякого ужаса и ППЦа. "И часовню тоже".

То есть, за всеми еськовскими декрарациями стоит примитивнейший советский ресентимент: как это наш уютный Мордор с его академгородками проиграл холодную войну этим эльфам с вымороженными до дна глазами? Почему соблазнились эти очаровательные гондорцы/роханцы (восточноевропейцы и "бывший наш народ" в этих прибалтиках-украинах-беларусях)?

В общем, поскреби "скептика и агностика" - найдешь маленького комсорга.

2. СЮЖЕТ

Главый вопрос, который я задаю сам себе - как я это читал в 2000 году и не плевался за горизонт? Это же, для начала, просто ужасно написано. У героев нет языковых характеристик, все разговаривают одинаково, при этом неотличимо от авторской речи, убиться об стену. Километровые прогоны и лирические отступления про каких-то краснорубашечников, вся роль которых сводится к тому, чтоб довести героя из пункта А в пункт Б или просто появиться и тут же погибнуть. Но это фигня по сравнению с тем, как построен сам сюжет.

Он построен из роялей. Чуть более, чем полностью.

Судите сами: недобитые участники Мораннонской битвы Халадин и Цэрлэг пытаются вернуться домой и СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкаются на  закопанного в песок барона Тангорна, который хотел помешать резне в Тэшгольском ущелье, но не вышло, его одолели. Затем они идут по следам тех, кто устроил резню, выносят их на пинках и убивают командира их отряда эльфа Элоара. Ладно, пока вроде все нормально. Но тут на них СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкается последний назгул Шарья-Рана, который СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО знает все, что необходимо Халаддину для осуществления миссии по уничтожению Зеркала Галадриэли, каковую миссию может осуществить только он, потому что он СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО нечувствителен к магии.

(то есть, оцените качество резины: назгулы воюют против Гэндальфа и Лориэна, но такого ценного кадра, как неуязвимый для магии "пария" Халадин отправляют рисковать головой в качестве простого полкового лекаря и только проиграв войну, етической силой находят его в песках, где он мог умереть уже надцать раз, и поручают ему миссию, на исполнение которой отводится ему два месяца)

Для осуществления этой миссии надо достать где-то два Палантира, один протащить в Лориэн, а второй сбросить в Ородруин. СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО один есть в Дол-Гулдуре, откуда его можно забросить в Лориен планером, а второй - в Эмин-Арнен, буквально в двух шагах.

СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО спасенный Тангорн оказывается близким другом Фарамира. Более того, так же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что он когда-то был резидентом разведки Фарамира в Умбаре и знает там все ходы-выходы. Опять же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что убитый ими эльф Элоар - не просто хрен с бугра, а сын эльфийской министерши иностранных дел. А его старший брат руководит СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО умбарской резидентурой.

(прямо как в анекдоте - "Тут мне, Петька, фишка-то и поперла!")

Тангорн едет в Умбар продавать эльфам легенду о том, что Элоар жив и в плену у мордорской разведки. Но эльфы не дураки и покупать эту легенду не собираются. Дело почти провалено, как вдруг СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО Тангорна убивают по ошибке агенты Арагорна. Его любовница СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО расслышала предсмертное "не получилось" как "получилось".  Благодаря этим двум рояльчикам миссия в своей первой части имела успех: эльфы решили, что раз посредник убит, значит, дело серьезное, а Фарамир не дал отбой.

(а почему надо было так мудрить с Умбаром, если агентами Лориена начинен Минас-Тиритский двор? А чисто "чтобы слоники побегали")

Дальше веселей: миссия по доставке Палантра в Лориен. Представьте себе, СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО ключевой фигурант оказался братом возлюбленной Халадина! Каковой брат СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО не погиб в плену на каменоломнях, потому что СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказался конструктором планеров и планеристом и спецслужбы Арагорна его с каменоломен выдернули и поместили... в Дол-Гулдур, где СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО была открыта шарашка, на которой обманутые арагорновскими шпионами мордорские ученые ковали оружие возмездия - как они думали, для мордорского подполья, а на самом деле...

(вот тут у Еськова и появляется все, чего не было в Пеленнорской битве - и военная форма, и арбалеты, и обувь мануфактурного производства. Не прошло и 9/10 книги. Причем об арбалетах Еськов рассуждает много и со вкусом - вот только для лесной войны малыми отрядами, какая ведется в последних главах, арбалет не так хорош, как лук: скорость заряжания тут гораздо принципиальней, чем дальность полета стрелы и пробивная сила - за деревьями-то все равно дальше ста метров не видать, а ствол и с тысячефунтовым атяжением не пробить. То есть, в большой битве, где можно и нужно организовать стрельбу плутонгами, арбалеты не применялись, а в лесную стычку Еськов их запендюрил)

Оный брат возлюбленной Халадина выполняет миссию - но и сам СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО попадается в плен. Там он под действием эльфийских чар сливает информацию о Дол-Гулдурской шарашке. Эльфы накрывают шарашку,и при отступлении их оной СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО кармическая справедливость настигает нехороших спецслужбистов Арагорна. Мордорских умников тоже, но то таке.

В финале таки все подзрывается должным образом. Выжившие герои скачут на роялях в закат.

 


vitus_wagner: My photo 2005 (Default)
[personal profile] vitus_wagner
https://tech.slashdot.org/story/17/09/14/1941212/psa-google-will-delete-your-android-backups-if-your-device-is-inactive-for-two-months?

Вот тут пишут, что Гугль удаляет со своих серверов бэкапы андроидных устройств, которые не включались более двух месяцев.

Подход тут примерно тот же, что и у сотовых операторов, которые через несколько месяцев неактивности блокируют сим-карту. Типа 90% таких устройств уже выброшено на помойку, и их бэкапы никогда востребованы не будут.

Вопрос в том, что бэкап это вообще такая вещь, которая в 99% случаев востребована не будет. А вот в том единственном проценте случаев, когда он понадобится, будет очень обидно, что пока телефон ожидал в мастерской ремонта (или пересылался к производителю на гарантийную замену и обратно) бэкап уже стерли.
Page generated Sep. 25th, 2017 11:58 pm
Powered by Dreamwidth Studios